«Голубые воришки» харківського «Електроважмашу»
06 июля 2021 г., 19:41:00
998
«Електроважмаш», один із харківських промислових гігантів, що дожив до наших днів, ніколи не ставав головним героєм новинних стрічок. Усі 30 років незалежності справи у нього йшли ні добре, ні погано – щось відвантажили, десь щось скоротили... Хіба що історія з призначенням нового директора сколихнула громадськість. За підсумками судових розглядів, що закінчилися минулого року, склалася досить унікальна ситуація: на підприємстві зараз – два керівники, обидва вони як би законні, обидва ходять на роботу і отримують зарплату – до речі, немаленьку. Генеральний директор Бусько В. М. отримує 209 тисяч гривень на місяць, а відновлений на посаді просто директор Костюк Д. В. – 114 тисяч. Що, у цілому, логічно – він все ж таки не генеральний. Нелогічно інше: як цілих два керівники, утримання яких коштує «Електроважмашу» чималу суму, примудрилися довести підприємство до жалюгідного стану? У 2019 збитки заводу склали майже 78 мільйонів гривень, а за 10 місяців 2020 го – вже 360 мільйонів!
При цьому впадає в око цікава деталь. Є такий показник – частка собівартості виробленої продукції в загальних витратах. Він показує, скільки витрачалося власне на виробництво, а скільки – на «супутню діяльність». Так ось, ця частка виробництва у 2019 році складала 82%, а за 10 місяців 2020 го – лише 62%. Усе решта припадає на «супутню діяльність», яка, незважаючи на жалюгідний фінансовий стан, не просто не скорочувалася, а навпаки зростала! Наприклад, частка адміністративних витрат за 9 місяців 2020 року збільшилася на 14%. Тобто, виконуючи планові показники з виробництва менше ніж на третину, збільшивши рівень боргів із заробітної плати до 26 мільйонів гривень і масово звільняючи людей, адміністрація «Електроважмашу» підвищувала витрати на себе. Мабуть, для того, щоб впоратися зі стресом.
Оскільки «Електроважмаш» – підприємство державне, на якому не можна просто взяти і підняти собі зарплати, керівництво вигадало інший спосіб заохочення. Це... звільнення. Ні, звичайно, ніхто не почав «чистки рядів» з метою позбавитися дармоїдів у дирекції. Просто при звільненні виплачується вихідна допомога. А рівно через місяць того самого «цінного кадра» можна знову призначити на посаду. Ці юні родичі «голубого злодюжки» Альхена з «Дванадцяти стільців» призначали собі вельми пристойну вихідну допомогу – від 50-ти до 80 тисяч гривень. При цьому тисячам співробітникам «Електроважмашу» місяцями не платили зарплати, сотні людей були викинуті на вулицю. І все це супроводжувалося розповідями про «важке економічне становище». Як тут, до речі, знову не згадати голубого злодюжку Альхена, який, сплескуючи пухкими рученятами, нарікав на брак фінансування?
Утім, можливо, люди, які в такий нехитрий спосіб покращували своє матеріальне становище за рахунок підприємства, що котиться у прірву банкрутства, потрібні для того, щоб цьому банкрутству запобігти? Можливо, серед них є геніальні менеджери, інженери, вчені, які можуть вивести «Електроважмаш» на новий рівень? Аудиторів, мабуть, теж зацікавило це питання, і вони перевірили рівень освіти кадрів, які стоять на чолі підприємства. Результати виявилися дивовижними. Так, наприклад, серед радників генерального директора є правознавець і випускник Смоленського ракетного інженерного училища. А ще один радник з питань «операційних покращень» взагалі не має вищої освіти.
У цілому, освіта цих громадян і підсумки роботи переданого їм у керування підприємства ніяк не свідчать про їх професіоналізм. Що, втім, анітрохи не заважає їм їздити в закордонні відрядження. За рахунок «Електроважмашу», зрозуміло. Ефект від цих вояжів вельми сумнівний, але це дивлячись що вважати ефектом. Якщо говорити про розширення географії поставок, запровадження нових технологій та інші нудні речі, то ефекту дійсно немає. А якщо ефектом вважати середземноморський загар дирекції та її бадьорий вигляд, то відрядження можна вважати цілком успішними. Географія цих подорожей вражає: Італія, Емірати, Австрія, Німеччина, Китай... Усі ці поїздки коштували підприємству з мільйонними боргами із зарплати близько 3,5 мільйона гривень за період, який охопив аудит, – 2019-й та 10 місяців 2020-го року.
Утім, ефект від цих поїздок, можливо, і був. Дирекція «Електроважмашу» хоча б побачила на міжнародних виставках те, що можуть робити люди, яким не спало б на думку вичавлювати зі свого підприємства премії шляхом фальшивих звільнень. І тим більше їм не спала би на думку схема, за своєю простотою та нахабством близька до комбінації одного з родичів «голубого злодюжки» Паші Емільовича, який вкрав і продав стілець, що так цікавив Великого Комбінатора, і коли був викритий, зрозумів, що «зараз його будуть бити, можливо, навіть ногами».
Але керівників «Електроважмашу» така перспектива, схоже, анітрохи не хвилює. Їх взагалі мало хвилює те, як будуть їхні дії виглядати в очах колег, а головне – правоохоронців. Отже, чотири людини з керівництва вирішили, що обслуговувати досить дорогі особисті автомобілі їм невигідно, – і здали їх в оренду «Електроважмашу». Підприємству вони (мається на увазі – автомобілі; втім, якщо задуматися, і їх власники теж) були абсолютно непотрібні, на що і вказали аудитори у своєму звіті. А також зазначили, що, згідно з договором оренди, власники могли на них кататися скільки забажають. Власне, вони так і робили. А ось оплачував ремонт автівок «Електроважмаш». Чудова схема, а головне – перспективна. За такою логікою, чому б дирекції підприємства не здати в оренду «Електроважмашу» свої квартири і будинки? Жити вони будуть там само, а ось досить дорогу комуналку нехай оплачує підприємство. Та й взагалі, багато чого можна здати в оренду для того, щоб перекласти тягар особистого бюджету на завод. Наприклад, холодильники, для їх наповнення за рахунок «Електроважмашу», або дітей, для оплати їх навчання... Тут є над чим попрацювати. Головне – не стримувати фантазію. З автомобілями же вийшло.
Відносно інших схем, цілком, на жаль, стандартних для України, то і з цим на «Електроважмаші», якщо можна так висловитися, «все гаразд». Наприклад, залучення посередників для покупки сировини і матеріалів. Це призвело до завищення закупівельних цін на 15-18%, що у грошовому еквіваленті обчислюється мільйонами. Ну і плюс до того управлінський безлад. Звичайно, у звіті поняття «безлад» не фігурує, однак зміст висновків можна сміливо узагальнити саме цим словом. Ідеться про вкрай неефективне використання майна, яке могло бути зданим в оренду, оплату відсотків за старими банківськими кредитами, які могли бути переглянуті з урахуванням зниження ставок НБУ, оплату користування земельними ділянками, які не використовуються, ситуацію з неправильно оформленим електроспоживанням, що спричинило втрату понад п’яти мільйонів... За кожним таким управлінським проколом стоять серйозні суми – тут три сотні тисяч гривень, там кілька мільйонів...
Це все є у звіті. Якщо все скласти – імовірно, і накопичилася б сума для погашення заборгованості із зарплати. Але перейматися подібними «дурницями» керівництву підприємства явно не на часі – мабуть, усі зайняті конструюванням схем з оплати особистих витрат за рахунок «Електроважмашу» і вивченням мапи з питанням «Куди б ще з’їздити?».
Здавалося б – все очевидно. Криві показників підприємства неухильно падають вниз, пробиваючи дно, під яким знаходиться клоака під назвою «банкрутство». При цьому криві особистого добробуту керівників неухильно рухаються вгору, підносячи кількох наближених із дирекції до недоступних простим співробітникам «Електроважмашу» висот матеріального добробуту. Причинно-наслідковий зв’язок простежити неважко. Тим більше, звіт аудиторів, які перевіряли «Електроважмаш», знаходиться у вільному доступі, і кожен бажаючий може з ним ознайомитися. Тільки бажаючих чомусь досі не знайшлося. Ні серед правоохоронців, ні серед, що найголовніше, керівників Фонду держмайна. Хоча саме ця організація керує «Електроважмашем» і саме її керівники повинні стежити за ефективним управлінням державними підприємствами.
Як саме це робить керівництво фонду, можна тільки здогадуватися. З огляду на стан справ на «Електроважмаші», напрошуються два варіанти. Перший – у фонді працюють суцільно громадяни з обмеженими можливостями, тобто сліпоглухонімі. Це, звичайно, у певному сенсі правильно: інклюзивність – річ суспільно значуща. Але серед керівників ФДМ людей з обмеженими можливостями якось не помітно. Навпаки, це здорові і діяльні громадяни.
Другий варіант – увагу фонду до «Електроважмашу» можна порівняти з «перевіркою», яку влаштував Остап Бендер голубому злодюжці Альхену: «У цій кімнаті примусів не запалюють?» – питав Великий Комбінатор, обходячи кімнати. «Важка спадщина царського режиму?» – іронічно цікавився Остап, показуючи на паразитів, які пожирають з бочки квашену капусту. Потім, як ми пам’ятаємо, Остап скуштував, чого Бог послав, і пішов, прихопивши скромну «подяку» від Альхена і строго нагадавши при цьому про відповідальність за пропонування хабаря посадовій особі.
Згадуючи останній епізод, ми, звичайно, ні на що не натякаємо. Це ж, врешті-решт, класика. Цілком може так трапитися, що ситуація, яка склалася на «Електроважмаші», – результат звичайної недбалості і недогляду з боку Фонду держмайна або якоїсь особливої спритності дирекції підприємства. Утім, з огляду на прямолінійність «схем», вигаданих керівниками «Електроважмашу», в останнє віриться насилу.
Автор: Сергій Корнієнко
Читайте еще
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
