Гриценко: кроме Литвина и Демченко за Харьков сесть должны еще Порошенко и Турчинов — за Минск

Це може і повинно стати твердим уроком!

Не лише для Руслана Демченка, який у 2010му особисто готував разом з Рашею зрадницькі Харківські угоди, потім пересидів тихенько лихі часи на різних посадах і тепер очолює Комітет (увага!) з розвідки в статусі першого заступника Секретаря РНБО та ще й обізнаний, за посадою, в таємних операціях українських спецслужб, про які потім чомусь стає відомо ворогу, і важливі операції в самий критичний момент — чомусь зриваються.

Не лише для Володимира Литвина, до речі, Академіка НАНУ і Героя України, який проламуючи на догоду Раші зрадницькі Харківські угоди у 2010му, грубо порушив Закон про Регламент ВР, проводячи засідання парламенту, коли на табло реєстрації висвітлилося лише 216 депутатів — менше кворуму в 226; який теж тихенько пересидів лихі часи й тепер осмілився балотуватися на високий пост ректора КНУ імені Шевченка.

Я зараз говорю про щойно порушену СБУ справу про державну зраду за фактами підготовки, підписання і ратифікації Харківських угод. Правильно, що порушили. Важливо не зупинитися на півшляху — довести справу до кінця. Відповідальність має прізвища — і ці прізвища не лише мені, вони всім, у тч слідчим, відомі.

Але — це далеко не все. Ще більш кричущими були порушення Закону, в тч Основного Закону, при підготовці, підписанні й дальшому впровадженні зрадницьких Мінських угод (перших) 5 вересня 2014 року. Тут теж відповідальність має прізвища — і ці прізвища відомі, я їх Вам теж назву.

Петро Порошенко — тоді Президент та ще й юридичною освітою, який у 2014му свідомо вийшов за межі Конституції і межі президентських повноважень у парламентсько-президентській державі: самочинно підготував і підписав з Путіним Мінські угоди, які передбачають (увага!) зміну Конституції України з фіксацією в ній на постійній основі «особливого статусу» для окупованих Рашею територій, а також повну й безумовну амністію для всіх, в тч тих, хто вбивав і катував, що також суперечить Законам України; який проламував у парламенті прийняття цих двох зрадницьких Законів, будучи безпосередньо свідком і співучасником грубого порушення Закону про регламент ВР, і попри це — поставив свій підпис під Законом про «особливий статус», хоча мав його завернути назад у Раду.

Порошенко, який швидко оговтався і знову зараз на коні, на кожному ефірі волає про зраду й подає себе найпершим патріотом-державником.

Олександр Турчинов — тоді спікер парламенту, проламуючи у 2014му разом з Порошенком реалізацію зрадницьких Мінських угод, свідомо пішов на грубі порушення Закону про регламент ВР:

по-перше, — він наказав зробити прийняття Законів повністю закритим, усю пресу з Ради вигнали (такого не було НІКОЛИ),

по-друге, — він провів голосування повністю втемну, без фіксації результатів голосування (табло було виключене) і без передбаченої Регламентом лічильної комісії (такого теж не було НІКОЛИ),

по-третє — він поставив свій підпис під Законом про «особливий статус», хоча не мав такого права, оскільки після грубих порушень процедури одразу ж був зареєстрований проет Поставнови про нейприйнятність таким чином прийнятого Закону (автори Гриценко, Доній, Канівець, Одарченко і Яворівський), але всупереч Закону Турчинов відмовився ставити наш проект на голосування.

Замість тюрми, Порошенко посадив Турчинова в крісло Секретаря РНБО, потім взяв до себе в партію начальником виборчого штабу й зараз вони разом готують (не смійтеся) повернення Порошенка на Банкову.

Тому, сказавши «а» по Харківським угодам, СБУ тепер має сказати «б» — і порушити аналогічну кримінальну справу за фактами підготовки, підписання і реалізації зрадницьких Мінських угод.

Наведені факти порушень Закону (далеко не вичерпні, слідство може виявити їх більше) вказаними вище посадовцями СБУ повинна швидко розслідувати і довести до суду. До відкритого, публічного суду. Щоб усі нинішні й наступні президенти, спікери й міністри з депутатами твердо усвідомили — за злочинні дії та/або злочинну бездіяльність їм усім доведеться відповідати. І доведеться сідати. Щоб і вони самі, і всі громадяни країни на цих прикладах відчули — Закон таки один для всіх!

Найгірше, що може статися, — це якщо порушені справи затягнуть, забалакають, не доведуть до кінця, обмежаться лише піаром і зведенням політичних рахунків. Якщо влада хоче відновити втрачені довіру і надію, такого допустити не можна. Якщо після такого замаху не буде удару, то владі краще визнати свою імпотентність, подякувати людям за терпіння — і піти.