“Катували бойовики, а він не зрадив Україну та мріяв повернутись в Луганськ”: на Донбасі вбили легендарного комбата
21 мая 2020 г., 19:32:00
1440
На окупованому Донбасі під час виконання спецоперації бойовики вбили командира батальйону спецпризначення “Луганськ-1” Сергія Губанова. Про це пише obozrevatel.com. Покійному захиснику України було 44 роки. Він мешкав в Луганську, де працював у поліції. З початку війни окупанти жорстоко катували Губанова, проте він не зрадив Україну, а пішов захищати свою державу.
ПІДІРВАЛИСЯ БІЛЯ ПРИФРОНТОВОЇ ТРЬОХІЗБЕНКИ
Трагедія трапилася 20 травня приблизно о 21:00 в районі селища Трьохізбенка Новоайдарського району Луганської області. Як розповіла керівниця пресслужби ГУ НП в Луганській області Тетяна Погукай, комбат і його бійці патрулювали населені пункти на лінії розмежування уздовж річки Сіверський Донець – від селища Кряківка й до Станиці Луганської. “Їхніми завданнями було не допустити проникнення на підконтрольну Україні територію ворожих диверсійно-розвідувальних груп, перекриття контрабандних “шляхів” та забезпечення правопорядку”.
Потрапивши на ворожий вибуховий пристрій, Губанов та троє бійців батальйону отримали осколкові поранення.
Комбат помер практично відразу, а за життя трьох його товаришів по службі зараз борються лікарі. За 10 днів до загибелі комбат виклав своє фото в прицілі й написав: “Який би ти не був крутий, здоровий, обвішаний і типа обізнаний, завжди є той, хто про це не знає, а тільки знає відстань до цілі й поправку на вітер” Сергій Губанов прийшов у міліцію ще далекого 1995 року. Починав з оперативника карного розшуку Стаханівського міського відділу міліції. Події 2014-го застали його на посаді начальника Ленінського районного відділу міліції м. Луганська. “Я був керівником середнього рівня й не розумів, що відбувається. Довіри до особового складу не було (такий був час, незрозуміло – хто свій, а хто чужий).
Жодних команд зверху не надходило. Коли офіційно з ФСБ переходили на службу в СБУ, або ті, хто раніше служив у поліції в РФ, приїхали в Україну, взяли наше громадянство. Це дає підстави говорити, що все готувалося заздалегідь”, – розповідав Сергій. У нашій області, як і по всій Україні, було дуже багато агентури з Росії. Ще в 90-х я знав людей, які згодом виявилися “консервами”. Під час “російської весни”, коли на Луганщину ступила нога ворога, Сергія разом із ще декількома офіцерами міліції взяли в полон бойовики й намагалися вибити зізнання про те, де міліціонери ховають автоматичну й табельну зброю.
“Нас привезли в підвал якогось технічного приміщення, два на два метри. З огляду на запах і сліди крові, ми там були не перші… Один із полонених попросив вивести його в туалет. Саме тоді до нього підійшов чоловік і почав бити по потилиці лопатою – не сильно, щоб не вбити, але наполегливо”, – розказував командир. Були й “допити” з паяльником, показові “розстріли”. “Ми пробули там добу, але якби нас потримали довше, ймовірно, бойовики отримали б частину інформації, яку хотіли. Але нам пощастило – коли нас затримували, вони думали, що ніхто про це не знає, а це виявилося не так – інформація про те, що ми зникли, пішла”, – згадував ті страшні дні Сергій Губанов. Тоді завдяки рішучості товаришів по службі вдалося звільнити з полону всіх офіцерів. Але вже буквально за тиждень у кожного з них вдома були “засідки” бойовиків. На Сергія та ще 16 офіцерів міліції оголосили “полювання”. Всі вони були внесені окупантами до “розстрільного списку 17”, їхні фотографії були розвішані на всіх блокпостах бойовиків із закликом:
“Мають бути розстріляні”. Сергій Губанов з початку війни потрапив до розстрільних списков окупантів. Втім, через деякий час сприймав це вже з гумором
Після виходу з Луганська Губанов продовжив працювати в органах, курирував добровольчі батальйони. А 2015-го його призначили комбатом “Луганськ-1”. Сергій безпосередньо брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей, у звільненні разом із військовослужбовцями ЗСУ, нацгвардійцями та добробатами захоплених окупантом територій. Для побратимів Сергій був надійним товаришем і завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував. “Батальйон “Луганськ-1″ для Сергія був справжньою родиною, де для кожного бійця він був і батьком, і вихователем, і психологом. До кожного мав особливий підхід, завжди знаходив слова підтримки, ставав на захист кожного з них. Вчив залишатися живими під час виконання бойових завдань”, – розповіла Тетяна Погукай.
“НЕ МІГ БУТИ НЕ НА ВІЙНІ, ПОКИ ТРИВАЄ ВІЙНА”
Координаторка “Медійної ініціативи за права людини” Ольга Решетилова розповіла, що справою всього життя Сергія було повернути рідний Луганськ. “Мені здається, безстрашнішої людини я не зустрічала… Він міг отримати будь-які посади й уже сидіти в міністерстві, але справою його життя було повернути свій Луганськ. Він міг би обмежитися блокпостами й не паритися, але не міг бути не на війні, поки триває війна”, – написала Ольга на своїй сторінці у Facebook.
Волонтерка Вікторія Фетисова зазначає, що комбат був доброю людиною, проте ворогові від нього пощади чекати було не варто. “АНГЕЛЕ “Луганськ-1″… Ти був справжнім! Сергію, комбате, ти назавжди залишишся в серцях тих, хто тебе знав.. Добрий до своїх і лютий до ворога”, – написала Вікторія. Сергій Губанов спавді дуже мріяв повернутися у звільнений Луганськ. Вірив, що мир обов’язково настане. “У нас достатньо сил і засобів, щоб стримувати окупантів. І не тільки стримувати. Я дуже хочу додому, хочу, щоб був мир там, де я жив. Якщо не я, то хто ж?! Якби всі хотіли пересидіти, перечекати – воювати б не було кому”, – говорив Сергій. Прощання з полковником поліції, комбатом батальйону “Луганськ-1” Сергієм Губановим відбудеться 22 травня о 10:00 в приміщенні Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру в Сєвєродонецьку.
Читайте еще
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
